Для початку наведемо дані статистики. Найбільшу довіру надають своїм страховим компаніям громадяни США (більше 30% світового страхового ринку), а також Великобританії, Німеччини, Франції, Японії, Канади, Італії, Австрії, Нідерландів та Південної Кореї. А ось українців, готових вступити в дану сферу правовідносин, значно менше. І пов'язано це з тим, що нерідко після настання страхового випадку страхувальник змушений звертатися не тільки до страховика, а й до суду для захисту своїх прав та відшкодування збитків. У той же час, звернення до суду не гарантує отримання сатисфакції, оскільки поява нових законодавчих ініціатив, спрямованих на підвищення рівня захисту прав споживачів страхових послуг, а також виконання базових рекомендацій Директиви 2009/138/ЕС Європейського парламенту та Ради від 25 листопада 2009 «Про початок та веденні діяльності у сфері страхування та перестрахування, включаючи платоспроможність II», перешкоджає формуванню єдиної судової практики з окремих питань.
Судді за круглим столом
Оскільки істина народжується в дискусії, сьогодні назріла необхідність обговорювати проблемні питання судової практики не тільки в колі суддів, але і з залученням інших фахівців. Так, з ініціативи першої судової палати під головуванням її секретаря, судді Вищого господарського суду України Олександра Кота відбулося засідання круглого столу. Як з'ясувалося, найбільшу неоднозначність у процесі правозастосування викликають окремі положення Закону «Про страхування», застосування вимог ст. 7 Закону № 2658-14 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», визнання недійсними (частково недійсними) договорів страхування, застосування строку позовної давності по спорах про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, визначення розміру відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, стягнення страхового відшкодування (стягнення в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування) з урахуванням інфляційних та 3% річних, стягнення страхового відшкодування у разі відсутності постанови про притягнення винної особи до адміністративної або кримінальної відповідальності, застосування положень Цивільного кодексу України та Закону «Про іпотеку» при розгляді спорів, пов'язаних з довірчими операціями.
Що слід знати страхувальнику?
Увага присутніх було звернуто на те, що не всі умови договору страхування виявляються істотними. Наприклад, якщо в договорі не зазначено по батькові або дата народження страхувальника, такий договір навряд чи можна вважати недійсним. Також досить цікавим виявився підхід законодавця до таких понять, як «укладення договору страхування» і «вступ договору страхування чинності». Моментом вступу в силу договору страхування прийнято вважати момент внесення першого платежу. Тому, якщо страховий випадок наступає до того, як страхувальник вніс перший внесок (незважаючи на фактичне підписання договору сторонами), страховик не зобов'язаний виплачувати страхові виплати.
Далі судді зійшлися в думці, що страховик не зобов'язаний проводити страхові виплати і в тому випадку, якщо за рішенням суду страхувальник отримав відшкодування безпосередньо від особи, яка заподіяла шкоду. А ось відсутність серед поданих страхувальником документів довідки з медустанови про те, що на момент скоєння ДТП (йдеться про страхування транспортного засобу) вона не перебувала в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, не є приводом для відмови у страховій виплаті і, на думку суддів, не входить до переліку «та інших» причин для відмови у страховій виплаті, зазначених у ст. 991 Цивільного кодексу України.
На українському ринку страхування - нові гравці
До недавнього часу страхова діяльність в Україні могла здійснюватися виключно страховиками, які були резидентами України. Однак з 17 травня ц. р. почали діяти зміни до Закону «Про страхування», і при дотриманні 9 умов нерезиденти також зможуть надавати страхові послуги шляхом відкриття філій на території України. У число цих умов входять:
- Приналежність держави, в якій зареєстрований страховик-нерезидент (С-Н), до країн, які приймають участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);
- Наявність підписаного меморандуму про обмін інформацією уповноваженими органами по здійсненню нагляду за страховими компаніями України і країни, в якій зареєстрований С-Н;
- Здійснення держнагляду за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації С-Н;
- Наявність договору про запобігання ухилення від податків і уникнення подвійного оподаткування між Україною та країною, в якій зареєстрований С-Н;
- Надання права страховикам України відкривати свої філії на території іноземної держави, в якому створено і діє С-Н.
КОМЕНТАРІ - Григорій Мачульський, суддя ВГСУ
- Страхове законодавство досить нестабільно, йому притаманні постійні зміни, зумовлені змінами в інших сферах правовідносин. Для того, щоб сформувати єдину судову практику в цій галузі, необхідно відстежувати законодавчі новації, вивчати, а також проводити постійні обговорення проблемних питань, в яких можуть брати участь судді всіх інстанцій.
Олександр Кот, секретар першої судової палати, суддя ВГСУ
- Проведення обговорень, присвячених проблемним питань судової практики, є невід'ємним сегментом роботи Вищого господарського суду. Проблеми є в будь-якій галузі правозастосування, і сфера страхування не є винятком. Незважаючи на відносно невеликий відсоток подібних суперечок, які надходять до ВГСУ (порядку 10% загальної кількості скарг), постійні зміни законодавства породжують суттєві розбіжності в практиці їх вирішення.
Зазначу, що якщо в 2008 р. в Україні було 269 тис. страхових компаній, то на сьогодні їх тільки 400. Це сприяє поліпшенню якості надання послуг і, відповідно, зменшенню кількості судових спорів.
Роман Бойко, заступник голови Господарського суду Києва
- Зараз приблизно 10% справ, розглянутих Господарським судом Києва, пов'язані зі страхуванням. З них 90% - справи, пов'язані з регресними відносинами, тобто спори між страховими компаніями про відшкодування збитків, понесених страхувальниками в ході дорожньо-транспортних пригод. Не можна сказати, що з прийняттям нового закону і збільшенням судового збору кількість подібних позовів зменшилася. Це пояснюється тим, що страхова компанія-позивач з легкістю оплачує мінімальний судовий збір, оскільки в разі задоволення позову його суму компенсує відповідач.
На мій погляд, українське законодавство у сфері страхування є досить прогресивним і сучасним. При його детальному вивченні ми може відзначити, що більшість спорів може бути врегульовано сторонами самостійно до звернення до суду. Проблема полягає в тому, що страхові компанії поки не навчилися домовлятися між собою і задовольняти обгрунтовані вимоги своїх клієнтів. При цьому більшість спорів розглядаються без будь-яких заперечень з боку відповідачів. Метою подібних судових розглядів, як правило, є затягування страхових виплат.
